Щороку 1 березня у Польщі відзначають Національний день пам’яті «проклятих солдатів» на честь воїнів антикомуністичного та незалежного підпілля. Дата цього дня була обрана не випадково. 1 березня 1951 року члени 4-ї ради асоціації “Свобода та незалежність” – Лукаш Чеплінскій, Мечислав Кавалец, Юзеф Баторі, Адам Лазарович, Францішек Блажей, Кароль Хміль, Юзеф Жепка – були вбиті у Варшавській тюрмі Мокотов.
«Проклятими солдатами», іншими словами – «незламними» називали підрозділи, які у 1944-1956 роках входили до складу антикомуністичного підпілля. «Прокляті солдати» не погоджувались з пануючою у Польщі після завершення ІІ Світової війни політичною системою. Після того, як Польща опинилася у радянській сфері впливу – владу в країні перейняв комуністичний Тимчасовий уряд національної єдності. Велика частина підрозділів, які під час війни воювали з нацистською Німеччиною, вирішили залишитися у конспірації і протистояти армії, спецпідрозділам СРСР і підпорядкованим їм польським підрозділам.
Свято відзначається щорічно з 1 березня з 2011 року.
Засновником і першим президентом WiN був полковник Ян Репецький.
«Війна не закінчилася[…]. Ми ніколи не погодимося на інше життя, ніж як життя у абсолютно суверенній, незалежній та справедливо організованій Польській Державі […]. Даю Вам останній наказ. Свою подальшу роботу та діяльність проводити у дусі боротьби за цілковиту незалежність держави» – писав у 1945 році генерал Леопольд Окуліцький, псевдонім «Ведмедик» (пол. Niedźwiadek), останній командир Польської Армії Крайової. Багато хто з командування послухався його і не склав зброї після закінчення Другої світової війни, продовжуючи боротьбу за по-справжньому вільну вітчизну.
Ситуація у Польщі в 1945 році була складною. Рішення, ухвалені на конференції у Тегерані, Ялті та Потсдамі de facto спричинили поділ Європи на сфери впливу. Польські уряди, які скликалися починаючи з 1944 року, не призначалися на виборах і були залежні від влади Радянського Союзу. У 1947 році за рішенням Ялтинської конференції було проведено парламентські вибори, які були сфальсифіковані не без участі НКВС.
Солдати незалежного підпілля вирішили чинити збройний опір новій владі. Підпілля сформувало перші антикомуністичні збройні структури вже у 1943 році, проте найінтенсивніший збройний опір проти нав’язаної силою влади припадає на 1945 рік. За деякими підрахунками, протягом кількох наступних років активності у діяльності різних підпільних організацій післявоєнної Польщі було задіяно аж 200 тисяч осіб. Активісти підпілля не погоджувалися підкорятися, коли польському народу силою насаджували чужу волю. Їхня ціль полягала у досягненні реалізації Ялтинських домовленостей про проведення у Польщі по-справжньому вільних та демократичних виборів.
«Прокляті солдати» помирали не тільки в бою. Багатьох ув’язнили в тюрмах, де їх катували та вбивали. Оголошення вироків здійснювалось всупереч демократичним нормам. Деякі солдати були вивезені у радянські табори. Часто їх засуджували через фальшиві наклепи про співпрацю з Німеччиною, незважаючи на те, що під час Другої світової війни вони активно боролись з нацистськими окупантами у структурах підпільної держави.
Більшість солдат антикомуністичного підпілля вийшли з укриття у лютому 1947 року. Багато з них мусили переховуватись з підробленими прізвищами до самого кінця Польської Народної республіки. Останній «Незламний» солдат Юзеф Франчак, псевдонім «Лялюсь», був застрелений під час облави восени 1963 року.
За сталінських часів, комуністична влада розпочала великомасштабні репресії «незламних», у результаті яких, багато кого було розстріляно або ув’язнено. Військові підрозділи, міліція та служба безпеки нещадно боролися з антикомуністичними виявами суспільства. За часів Польської Народної Республіки, влада поширювала брехливий образ солдат підпільних організацій та замовчувала їхню патріотичну позицію.
Але поляки не забули про «Проклятих солдатів». Така назва виникла у 90-х роках, коли вже можна було відкрито говорити про це явище та проводити дослідження.
